Село Владівка – центр сільської ради.
Розташоване за 20 км. на південний захід від районного центру та за 120 км. від обласного центру. Найближча залізниця за 6 км., станція Стульневе.
Площа населеного пункту 318,5 га, кількість дворів 409, населення станом на 01.01. 2007 р. 1012 чоловік.
Село Владівка складається з двох колишніх менонітських селищ Вальдгейм і Гиршау. Село Вальдгейм було засноване 1836 року групою страрофламандських менонітів з Вольханії, які прибули в район р. Молочної і, облюбувавши місце на березі ріки Бегим – Чекрак, орендували землю для поселення. Орендував її Йоган Корніс. В 1848 р. тут було 40 господарств. Їх колишнє поселення Прусії знаходилось в лісистій місцевості. Тому Йоган Корніс дав назву селищу Вальдгейм.
Існує інший варіант назви. Оскільки дерев на місці поселення не було, то меноніти з усіх боків і понад річкою висадили велику кількість декоративних і фруктових дерев, які через 10 років, і селище потонуло в густій зелені.
Через деякий час виникла потреба розселення дорослих дітей перших фермерів – поселенців а. За менонітськими законами фермерське господарство батька в спадщину передавалось лише одному сину, який міг залишитись в батьківському господарстві і ділити з ним його 65 десятин землі. Останні ж дорослі діти повинні були відходити, розселятися. Тому виникла потреба будівництва нового селища. Цим будівництвом керував той же Йоган Корніе. Він запланував будівництво селища правильної форми з однією вулицею, де перебувало 30 господарств.
Селище було дуже гарним. Звідки ж пішла назва Hirsdrau? Слово означає – долина оленів, яких тоді тут не було. Інша версія така: Хіршау – означає – дивись сюди. Це означало те, що село було зразковим, як приклад для інших. Прийди, подивись і зроби, побудуй так, як зробили ми!
Йоган Корніс мріяв навчити інших, як треба жити.
Німецькі поселенці мали свої національні звичаї, порядки, господарську культуру, архітектуру. Селище Вальдгейм складалося з двох головних вулиць, розділених між собою річкою – каналом. Гиршау складалося з однієї вулиці.
Будинки були струнко розташовані і мали вихід на вулицю фронтонами, як правило, с парою вікон і третім вікном на горищі.
Вони виглядали дуже солідно. Вкриті залізом або ж черепицею, вони створювали видимість не великого місця.
Простір між будинками засаджувався деревами як декоративними, так і фруктовими.
Через, все село простягалися цегляні паркани з хвіртками – цегляними арками та вимощені червоною цеглою тротуари.
Знаряддя праці менонітів весь час вдосконалювалися. В селах 60-70х рр. фермери використовували плуги – букери, плуги Еккерта та Сакка, косарки. Сільськогосподарську техніку утримували в цілковитому порядку, зберігали техніку в хлівах, клунях.
Перші 10 років сільським старостою у Вальдгеймі був Кернеліус Ведель, якого 1846 р. змінив Христіян Шлабах. Першим священиком Вальдгейму був Петер Шмідт.
В 80-х роках промисловцями Генріхом та Ісааком Нейфельдами були побудовані дві фабрики сільськогосподарських машин з річним виробництвом, 260 тси. крб. у селищі Вальдгейм. Тут були збудовані 2 парові машини. Цим комплексом машинобудування і переробної промисловості володіло товариство Нейфельд і Ко.
До 1916 р. фабрики виробляли багато зразків сільськогосподарської техніки (сівалки, плуги, косіли, молотарки), які відправляли до сільськогосподарських общин через всю Росію, фабрики стали четвертим, найбільшими менонітськими фабриками на півдні України.
1916 р. фабрики були перепрофільовані на випуск снарядів для російської армії.
Пройшли роки, і серед самих менонітів відбувалися розташування. В селищах з'являються багаті фермери і бідні меноніти, які разом з українськими батраками працювали у великих фермерів, яких на початок 20-го ст. тут налічувались 110.
Саме селище Вальдгейм мало дві вулиці: Селянську, де проживали фермери, і Робітничу з заводами і робітничими гуртожитками – казармами. На заводах працювали сотні робітників не лише з Вальдгейма, Гиршау, а й з навколишніх сіл.
Нелегке становищі робітників призводить до виникнення страйків. На заводах виникає більшовицький осередок на чолі з А. Пахомовим, який керував революційною боротьбою у Вальдгеймі. 1917 р. тут відбувається революція.
Перемагають більшовики. Влада переходить до рад, головою якої став слюсар з механічного цеху О. Посенко.
Проходить жорстока боротьба за червоні та білі ідеї. Цю боротьбу були втягнуті і революційно настроєні меноніти, серед яки були брати Кен та Василь Бланкенбург.
В наслідок цієї боротьби постраждало багато жителів села. Сотні менонітів покинули село і емігрували до Канади, Німеччини, США.
Не обминули селище і лихоліття сталінських репресій, розкуркулювань, внаслідок чого десятки колоністів та українців села опинилися в Сибіру, серед них 20 сімей німців – менонітів.
У 1925 р. Нейфельда було демонтовано, а устаткування передано м. Токмаку. На його дворищі було створено Стульнівську МТС та промартіль "Трудметаліст".
На базі фермерських господарств – сільгосподарств "Ленінфельд", пізніше - колгосп "Ленінський путь", пізніше колгосп ім. Горького.
Першим головою артілі став Федір Заприкутенко.
Малоземельні селяни подалися до колгоспу, або ж стали робітниками МТС та промартілі. Село стало мати назву Рот-Фронт.
Жертвами сталінських репресій стали перший секретар Дотарронтівського райкому партії Петров Чистов, голова Дотарронтівського райвиконкому А. Болейнингер, директор Стульнівської МТС Ф. Дейч, директор Ротфронтської десятирічки Г. Мандич. Репресовані Герхард Вібе, Якоб Дуерксен, Абра хам Плетт… та ін.
Під час Великої Вітчизняної війни доросле чоловіче населення Рот-Фронту зі зброєю в руках захищало Батьківщину. Сто воїнів загинуло на полях битв. Під час німецько-фашистської окупації І. Лубенець, П. Заприкутенко та І. Пригін приймали участь у діях Токмацького підпілля.
З початку війни за наказом Сталіна чоловіче доросле населення німців – менонітів було вивезене до Сибіру, жінок і дітей вивести не вдалося. Не вдалося евакуювати до Німеччини менонітів і фашистам. Але, відступаючи вони стигли вщент зруйнувати і спалити село Рот-Фронт.
Та після звільнення колонії Червоною Армією за наказом уряду Сталіна останніх корінних жителів села менонітів було депортовано на Схід.
Таким чином, розпочата Гітлером кампанія по знищенню культурної цивілізації менонітів була в 1943 р. завершена сталінською кампанією, яка позбавила з гаріш своїх володарів.
З тих часів минуло багато років. Великі зміни відбулися в селі. Селище Вальдгейм і Гиршау об'єдналися в одне село – Владівка, де проживають люди різних національностей. Село кращає з року врік, підвищується рівень його матеріальної і духовної культури. Має розвиток сільське господарство. Великий внесок в розбудову села і виробництва його господарства внесли керівники колгоспу Бабинюк Є.Ф., Мережко С.С., керівники Стульнівської МТС, яка реорганізовувалася у Стульнівську РТС, Владівська відділення "Сільгосптехніка", Ткаченко А.І., Закривицький В.К. Особливу роль в розбудові села, піднесені його культури відіграв директор ВАТ Владівське РТП Лісняк О.Ф.
В селі працює школа, яка була збудована в 1936 р. Це біла перша десятирічка в с. Рот-Фронт.
До цього в с. Вальдгейм і Гиршау діяли чотирикласні та семирічні німецькі та російські школи. Першим вчителем німецької школи був Якоб Хіберт, першим директором середньої школи Чаус В.Г.
Проходили часи – змінювалася школа та її випускники. Перше повоєнні роки це була Річнівська семирічка, директором якої були Телятников І.О., Сало М.К.
Владівську середню школу в різні часи очолювали Лобода М.С., Онищенко Л.М., Єрмакова Р.П., Троян Н.О.
1988 року в с. Вальдгейм Варкентіним була побудована лікарня. Першим лікарем цієї лікарні була дружина Корнеліуса Аєнета Варпентін. В перший рік своєї діяльності лікарня мала одного лікаря і три медсестри.
Поступово матеріальна база лікарні поліпшувалась. Особливо поліпшилась якісь лікування, коли вона стала районною лікарнею Рот – франтівського району, де працював чудовий хірург Голле Б.К. В 50 – 80і рр. Владівську дільничу лікарню очолювали Коноплін П.М., Малихіна Л.І.. Сьогодні чудовий колектив лікарні очолює Троян В.А.
Розвиток села, його культури не можливий без натхненної праці його мешканців, які його заснували, відстояли в тяжкі роки лихоліть громадянської та Великої Вітчизняної воєн, сталінських репресій і голодоморів, повоєнної розрухи і відбудови.
В повоєнному розвитку сільськогосподарського виробництва найважливішу роль відіграли земляки, яких називають справжніми майстрами своєї справи, це: Кривець А., Баранов І., Мизін Г., Гавриленко Л., Ємцев І., Горді сов В., Коваленко Г., Нерез Н., Глянь І., Суржик О., Бражник Я.
Вагомий внесок в розвиток села керівники сільськогосподарського виробництва та організації села: Ткаченко А.І., Кривицький В.К., Заприкутенко Ф.С., Бабинюк Є.С., Єрмакова Р.П., Троян В.А., Лісняк О.Ф.
Багато трударів села нагороджено орденами і медалями Батьківщини. А комбайнер Демченко О.М. і керівник Владівським відділенням "Сільгосптехніка" Кривицький В.А. нагороджені Орденом Леніна. Директор ВАТ Владівська РТП Лісняк О.Ф. указом Президента України за високий особистий внесок у розвиток агропромислового виробництва, багаторічну самовіддану працю і високий професіоналізм нагороджений Орденом "За заслуги третього ступеню"
Культурні традиції, закладені, ще позаминулому столітті німцями - менонітами, переплітаючись з колоритами національної української культури, продовжують розвиватись.
Зародившись в ринкових відносинах, пройшовши шлях соціалістичних експериментів, мешканці села знову вступають в ринок.
Село стає на ринковий шлях розвитку.
Розташоване за 20 км. на південний захід від районного центру та за 120 км. від обласного центру. Найближча залізниця за 6 км., станція Стульневе.
Площа населеного пункту 318,5 га, кількість дворів 409, населення станом на 01.01. 2007 р. 1012 чоловік.
Село Владівка складається з двох колишніх менонітських селищ Вальдгейм і Гиршау. Село Вальдгейм було засноване 1836 року групою страрофламандських менонітів з Вольханії, які прибули в район р. Молочної і, облюбувавши місце на березі ріки Бегим – Чекрак, орендували землю для поселення. Орендував її Йоган Корніс. В 1848 р. тут було 40 господарств. Їх колишнє поселення Прусії знаходилось в лісистій місцевості. Тому Йоган Корніс дав назву селищу Вальдгейм.
Існує інший варіант назви. Оскільки дерев на місці поселення не було, то меноніти з усіх боків і понад річкою висадили велику кількість декоративних і фруктових дерев, які через 10 років, і селище потонуло в густій зелені.
Через деякий час виникла потреба розселення дорослих дітей перших фермерів – поселенців а. За менонітськими законами фермерське господарство батька в спадщину передавалось лише одному сину, який міг залишитись в батьківському господарстві і ділити з ним його 65 десятин землі. Останні ж дорослі діти повинні були відходити, розселятися. Тому виникла потреба будівництва нового селища. Цим будівництвом керував той же Йоган Корніе. Він запланував будівництво селища правильної форми з однією вулицею, де перебувало 30 господарств.
Селище було дуже гарним. Звідки ж пішла назва Hirsdrau? Слово означає – долина оленів, яких тоді тут не було. Інша версія така: Хіршау – означає – дивись сюди. Це означало те, що село було зразковим, як приклад для інших. Прийди, подивись і зроби, побудуй так, як зробили ми!
Йоган Корніс мріяв навчити інших, як треба жити.
Німецькі поселенці мали свої національні звичаї, порядки, господарську культуру, архітектуру. Селище Вальдгейм складалося з двох головних вулиць, розділених між собою річкою – каналом. Гиршау складалося з однієї вулиці.
Будинки були струнко розташовані і мали вихід на вулицю фронтонами, як правило, с парою вікон і третім вікном на горищі.
Вони виглядали дуже солідно. Вкриті залізом або ж черепицею, вони створювали видимість не великого місця.
Простір між будинками засаджувався деревами як декоративними, так і фруктовими.
Через, все село простягалися цегляні паркани з хвіртками – цегляними арками та вимощені червоною цеглою тротуари.
Знаряддя праці менонітів весь час вдосконалювалися. В селах 60-70х рр. фермери використовували плуги – букери, плуги Еккерта та Сакка, косарки. Сільськогосподарську техніку утримували в цілковитому порядку, зберігали техніку в хлівах, клунях.
Перші 10 років сільським старостою у Вальдгеймі був Кернеліус Ведель, якого 1846 р. змінив Христіян Шлабах. Першим священиком Вальдгейму був Петер Шмідт.
В 80-х роках промисловцями Генріхом та Ісааком Нейфельдами були побудовані дві фабрики сільськогосподарських машин з річним виробництвом, 260 тси. крб. у селищі Вальдгейм. Тут були збудовані 2 парові машини. Цим комплексом машинобудування і переробної промисловості володіло товариство Нейфельд і Ко.
До 1916 р. фабрики виробляли багато зразків сільськогосподарської техніки (сівалки, плуги, косіли, молотарки), які відправляли до сільськогосподарських общин через всю Росію, фабрики стали четвертим, найбільшими менонітськими фабриками на півдні України.
1916 р. фабрики були перепрофільовані на випуск снарядів для російської армії.
Пройшли роки, і серед самих менонітів відбувалися розташування. В селищах з'являються багаті фермери і бідні меноніти, які разом з українськими батраками працювали у великих фермерів, яких на початок 20-го ст. тут налічувались 110.
Саме селище Вальдгейм мало дві вулиці: Селянську, де проживали фермери, і Робітничу з заводами і робітничими гуртожитками – казармами. На заводах працювали сотні робітників не лише з Вальдгейма, Гиршау, а й з навколишніх сіл.
Нелегке становищі робітників призводить до виникнення страйків. На заводах виникає більшовицький осередок на чолі з А. Пахомовим, який керував революційною боротьбою у Вальдгеймі. 1917 р. тут відбувається революція.
Перемагають більшовики. Влада переходить до рад, головою якої став слюсар з механічного цеху О. Посенко.
Проходить жорстока боротьба за червоні та білі ідеї. Цю боротьбу були втягнуті і революційно настроєні меноніти, серед яки були брати Кен та Василь Бланкенбург.
В наслідок цієї боротьби постраждало багато жителів села. Сотні менонітів покинули село і емігрували до Канади, Німеччини, США.
Не обминули селище і лихоліття сталінських репресій, розкуркулювань, внаслідок чого десятки колоністів та українців села опинилися в Сибіру, серед них 20 сімей німців – менонітів.
У 1925 р. Нейфельда було демонтовано, а устаткування передано м. Токмаку. На його дворищі було створено Стульнівську МТС та промартіль "Трудметаліст".
На базі фермерських господарств – сільгосподарств "Ленінфельд", пізніше - колгосп "Ленінський путь", пізніше колгосп ім. Горького.
Першим головою артілі став Федір Заприкутенко.
Малоземельні селяни подалися до колгоспу, або ж стали робітниками МТС та промартілі. Село стало мати назву Рот-Фронт.
Жертвами сталінських репресій стали перший секретар Дотарронтівського райкому партії Петров Чистов, голова Дотарронтівського райвиконкому А. Болейнингер, директор Стульнівської МТС Ф. Дейч, директор Ротфронтської десятирічки Г. Мандич. Репресовані Герхард Вібе, Якоб Дуерксен, Абра хам Плетт… та ін.
Під час Великої Вітчизняної війни доросле чоловіче населення Рот-Фронту зі зброєю в руках захищало Батьківщину. Сто воїнів загинуло на полях битв. Під час німецько-фашистської окупації І. Лубенець, П. Заприкутенко та І. Пригін приймали участь у діях Токмацького підпілля.
З початку війни за наказом Сталіна чоловіче доросле населення німців – менонітів було вивезене до Сибіру, жінок і дітей вивести не вдалося. Не вдалося евакуювати до Німеччини менонітів і фашистам. Але, відступаючи вони стигли вщент зруйнувати і спалити село Рот-Фронт.
Та після звільнення колонії Червоною Армією за наказом уряду Сталіна останніх корінних жителів села менонітів було депортовано на Схід.
Таким чином, розпочата Гітлером кампанія по знищенню культурної цивілізації менонітів була в 1943 р. завершена сталінською кампанією, яка позбавила з гаріш своїх володарів.
З тих часів минуло багато років. Великі зміни відбулися в селі. Селище Вальдгейм і Гиршау об'єдналися в одне село – Владівка, де проживають люди різних національностей. Село кращає з року врік, підвищується рівень його матеріальної і духовної культури. Має розвиток сільське господарство. Великий внесок в розбудову села і виробництва його господарства внесли керівники колгоспу Бабинюк Є.Ф., Мережко С.С., керівники Стульнівської МТС, яка реорганізовувалася у Стульнівську РТС, Владівська відділення "Сільгосптехніка", Ткаченко А.І., Закривицький В.К. Особливу роль в розбудові села, піднесені його культури відіграв директор ВАТ Владівське РТП Лісняк О.Ф.
В селі працює школа, яка була збудована в 1936 р. Це біла перша десятирічка в с. Рот-Фронт.
До цього в с. Вальдгейм і Гиршау діяли чотирикласні та семирічні німецькі та російські школи. Першим вчителем німецької школи був Якоб Хіберт, першим директором середньої школи Чаус В.Г.
Проходили часи – змінювалася школа та її випускники. Перше повоєнні роки це була Річнівська семирічка, директором якої були Телятников І.О., Сало М.К.
Владівську середню школу в різні часи очолювали Лобода М.С., Онищенко Л.М., Єрмакова Р.П., Троян Н.О.
1988 року в с. Вальдгейм Варкентіним була побудована лікарня. Першим лікарем цієї лікарні була дружина Корнеліуса Аєнета Варпентін. В перший рік своєї діяльності лікарня мала одного лікаря і три медсестри.
Поступово матеріальна база лікарні поліпшувалась. Особливо поліпшилась якісь лікування, коли вона стала районною лікарнею Рот – франтівського району, де працював чудовий хірург Голле Б.К. В 50 – 80і рр. Владівську дільничу лікарню очолювали Коноплін П.М., Малихіна Л.І.. Сьогодні чудовий колектив лікарні очолює Троян В.А.
Розвиток села, його культури не можливий без натхненної праці його мешканців, які його заснували, відстояли в тяжкі роки лихоліть громадянської та Великої Вітчизняної воєн, сталінських репресій і голодоморів, повоєнної розрухи і відбудови.
В повоєнному розвитку сільськогосподарського виробництва найважливішу роль відіграли земляки, яких називають справжніми майстрами своєї справи, це: Кривець А., Баранов І., Мизін Г., Гавриленко Л., Ємцев І., Горді сов В., Коваленко Г., Нерез Н., Глянь І., Суржик О., Бражник Я.
Вагомий внесок в розвиток села керівники сільськогосподарського виробництва та організації села: Ткаченко А.І., Кривицький В.К., Заприкутенко Ф.С., Бабинюк Є.С., Єрмакова Р.П., Троян В.А., Лісняк О.Ф.
Багато трударів села нагороджено орденами і медалями Батьківщини. А комбайнер Демченко О.М. і керівник Владівським відділенням "Сільгосптехніка" Кривицький В.А. нагороджені Орденом Леніна. Директор ВАТ Владівська РТП Лісняк О.Ф. указом Президента України за високий особистий внесок у розвиток агропромислового виробництва, багаторічну самовіддану працю і високий професіоналізм нагороджений Орденом "За заслуги третього ступеню"
Культурні традиції, закладені, ще позаминулому столітті німцями - менонітами, переплітаючись з колоритами національної української культури, продовжують розвиватись.
Зародившись в ринкових відносинах, пройшовши шлях соціалістичних експериментів, мешканці села знову вступають в ринок.
Село стає на ринковий шлях розвитку.
Немає коментарів:
Дописати коментар